Ерік Арушанян: «Без конкретних цілей неможливо досягнути успіху!»
Чемпіон світу серед молоді та призер Європи серед чоловіків – Ерік Арушанян переконаний, що незважаючи на особисті здібності, природні таланти, підтримку наставників, борець, якщо він справді має серйозний намір досягти успіху на професійному килимі, зобов’язаний, насамперед, визначити боротьбу для себе пріоритетом номер 1! Завзято, самовіддано працювати, а головне – із почуттям власної відповідальності, вмикаючи розум, душу і серце, усвідомлено відпрацьовувати кожне завдання, аби в подальшому зуміти реалізувати напрацьований арсенал технічних дій під час відповідальних стартів.
– Еріку, знаю, через стан здоров’я, ти нещодавно був змушений пропустити збір в Конча-Заспі, як почуваєшся сьогодні?
– Так, був трохи прихворів: температура, слабкість, боліло горло, але нічого серйозного, все вже позаду. Сьогодні почуваюся абсолютно здоровим. Нещодавно пройшов збір в Скадовську, де спарингував з братами Ресулєм та Алімом Месуветовими.
– Ти – людина психологічно стійка, врівноважена, але швидка й емоційна, чи допомагає твій темперамент перемагати на килимі?
– Під час сутички, в плані емоцій, на будь-яку ситуацію реагую однаково рівно. Мені головне правильно психологічно налаштуватися на поєдинок. В разі коли поступаюся, і навіть з великим розривом, все одно можу зібратися з думками, ніколи не панікую, не нервуюсь, намагаюся битися за кожний бал. В мене немає такого, що передчасно здаюсь і до свистка припиняю боротьбу. Я завжди борюся до кінця і вірю в перемогу!
– Як налаштовуєшся на серйозні поєдинки?
– Перед змаганнями вивчаю й аналізую стиль боротьби своїх головних конкурентів. З багатьма із них вже зустрічався. Знаю їхні сильні й слабкі сторони, підсвідомо розмірковую, як поведу з ними боротьбу. І, звичайно, дослухаюся порад свого тренера.
– Звісно, кожен борець – індивідуальність. В одного є сила, іншого техніка, в когось несамовитий характер… Які якості допомагають перемагати тобі?
– Є багато борців, які роблять акцент в підготовці на розвиток сили. Потужним тиском намагаються фізично перебороти суперника. Я більше зосереджуюсь над вдосконаленням техніки. Конкурувати в силі проти потужних хлопців іноді складно, тому стараюся перегравати їх за рахунок швидкості та майстерності.
– Ми не раз бачили випадки, коли змагаючись проти фізично сильних борців, навіть поступаючись в рахунку, ти робив нестандартні дії, знаходив спосіб переломити хід сутички і вирвати перемогу на заключних секундах. Про що думаєш в цей момент?
– Чесно кажучи, ніколи в ході боротьби не думаю, що зараз програю чи виграю. Коли виходжу на сутичку, думаю тільки про одне – добре відборотися. Тобто, не зациклююсь на результаті. Бо якщо програмуєш себе на перемогу, все може скластися зовсім по-іншому. Коли ж поступаюсь, то за 20 чи 15 секунд до закінчення поєдинку, намагаюся перемикнутися ніби це вирішальні секунди змагань і починаю викладатися на максимумі, щоби добрати балів, переломити хід поєдинку і вирвати перемогу. Іноді це вдається, але, як ви знаєте, не завжди.
– Чимало борців, демонструючи хорошу боротьбу вдома, можливо, через надмірне бажання проявити себе, не завжди готові повторити домашній успіх за кордоном, тобі ж навпаки, на міжнародних змаганнях вдається часто перевищити себе і показати відмінний результат. Як приборкуєш внутрішнє хвилювання і налаштовуєшся на відповідальні поєдинки?
– Під час відповідальних стартів дехто переживає, мовляв, у мене в вазі турок, росіянин, азербайджанець – борці відомі, сильні, а для мене не має значення з ким буду боротися. Зрозуміло, до кожного суперника застосую свій підхід. Але іноземці такі ж самі люди, як і ми. З ними можна боротися і в них можна перемагати. Якщо виходити і боятися, який сенс боротися? Все одно програєш.
– Вивчаючи основних конкурентів, аналізуючи їхню боротьбу, чи маєш конкретний план під кожного?
– Коли приїжджаю на змагання, звичайно, бачу з ким буду боротися, знаю манеру боротьби багатьох своїх суперників, з ким зустрічався раніше, уявляю, що вони вміють робити і на що здатні. Звісно, маю приблизну уяву, як буду з ними боротися. Однак, в перший день взагалі стараюся про це не думати. Я спокійно сплю, на ранок зважуюся, і тільки безпосередньо перед поєдинком з конкретним суперником у мене з’являється реальний план дій. Я вже бачу і знаю, що буду робити. Адже якщо почну планувати «сценарій» на сутичку за день або тиждень, можу перегоріти і взагалі не поїхати на змагання.
– Помітив, що сильні, титуловані суперники викликають в тебе не страх, а навпаки – рішучість, азарт, кураж, ще більше тебе заводять!
– Мені цікаво боротися з сильними суперниками – чемпіонами та призерами Європи, світу. Мені хочеться в них виграти. Я виходжу з думкою зробити все, що вмію, видати все, на що спроможний. На початку поєдинку боротися з досвідченими борцями складно. Вони не кидаються відразу вперед, працюють вкрай виважено й обережно. А коли починають розкриватися і робити технічні дії, в мені відразу прокидається азарт зробити щось своє. Я не циклюсь на тому, що зараз буду проходити в ногу чи робити нирок у тулуб. Мені не доводиться нічого вигадувати, тіло саме все знає і вміє – руки виконують те, чого вимагає ситуація. В ці моменти мене повністю захоплює стихія боротьби і я стараюсь зробити все, щоб переграти суперника.
– В тебе є великий досвід боротьби на змаганнях юніорського рівня, сьогодні ти впевнено виступаєш серед чоловіків, чи є суперники, які тебе здивували, про яких згадуєш з повагою і з ким хотів би зустрітися знову?
– Пам’ятаєте, на чемпіонаті Європи в піфіналі, я поступився молодому борцю Курбану Шираєву? Мені було з ним цікаво боротися. Я захищався від всіх його прийомів. Він по суті нічого не міг мені зробити. Я сам, причому тричі, не знаю як, попався на його прийом зі своєї дії. Мені б дуже хотілося з ним ще раз зустрітися, тому що в душі залишився не зовсім приємний осад якоїсь недовершеності, логічної незакінченості. Ти ніби атакував, проявляв ініціативу, йшов уперед, хотів і, без сумніву, міг перемогти, але перемогу дивним чином здобув твій достойний суперник.
– Якщо порівнювати рівень молодіжної і дорослої боротьби, з чоловіками, напевне, боротися важче?
– Так, важче. Поясню чому. Серед молоді також є багато титулованих борців. Є такі, що більше працюють в захисті, а інші атакують, весь час йдуть в наступ. Серед дорослих борців, які входять до числа світових лідерів, майже немає таких, хто атакує з перших секунд. Перший період для майстрів, як правило – це розвідка. В першій половині сутички досвідчені борці роблять мінімум рухів, більше придивляються до тебе, вивчають і воліють даремно не ризикувати. Тому з дорослими боротися складніше. Їх з ходу ні на чому не спіймаєш. А для того, щоб самому спробувати провести їм прийом, доведеться добряче попотіти.
– Еріку, з кожним разом ти стаєш все більше професіоналом своєї справи, боротьба є для тебе не тільки щоденною працею, а й незамінною потребою. За що ти любиш боротьбу?
– Боротьба подобається мені тим, що дарує можливість виплеснути енергію, сили, допомагає звільнитися від різних, інколи негативних емоцій. Очищає голову від непотрібних думок. Не можу передати той неповторний стан, коли виклався на повну під час тренування, і потім лежиш виснажений, без сил, але із почуттям приємної втоми, заспокоєний, безмірно щасливий.
– Чи сниться тобі боротьба?
– Так, часто. Бувало снилося, що секундую. Якось побачив уві сні себе суддею. Уявляєте, судив змагання (сміється).
– До речі, траплялися в твоєму житті випадки коли тебе засуджували?
– Практично ніколи. Кожен робить свою справу. Але траплялися ситуації, коли ти наче працюєш першим номером, ідеш вперед, намагаєшся робити прийоми, однак арбітр чомусь карає тебе за пасивну боротьбу. Завжди погоджуюся із рішенням суддів, вважаю, що зі сторони їм краще видно, як ти борешся, хоча в подібних випадках інколи складно зрозуміти логіку їхніх рішень.
– Еріку, сьогодні ти дуже відповідально і усвідомлено ставишся до тренувань, але років сім тому ти був звичайним підлітком, який любив ганяти в футбол, легковажив і не сприймав боротьбу, як справу свого життя. Чи пам’ятаєш той день, коли прийняв рішення стати професійним борцем?
– У мого особистого наставника Віктора Кубішина, коли я поступав в Херсонське училище фізичної культури, був вихованець Василь Станчев, і якось я підійшов до тренера та й питаю: «Чому ви з ним займаєтеся, а мені нічого не підказуєте, не допомагаєте?» На що Віктор Іванович мені відповів: «Ти весь час бешкетуєш і несерйозно ставишся до тренувань. Якщо зміниш ставлення до боротьби, почнеш думати, старатися, будемо говорити». Мене зачепили ці слова. Тоді вперше замислився над своєю поведінкою, почав виправлятися. Бути більш серйозним, уважним, дисциплінованим. І з того моменту тренер почав зі мною індивідуально працювати. А я відтоді намагаюся беззаперечно виконувати всі його завдання. Адже прикро віддати десять років життя боротьбі і не досягти результату.
– Тобто всі настанови Віктора Івановича сумлінно виконуєш, а чи підтримуєш стосунки з першим тренером?
– Звичайно. З Павлом Сергійовичем Бардачовим ми регулярно розмовляємо по телефону. Він теж, як і Віктор Кубішин, отримав за мене звання «Заслуженого тренера України.» Ми дружимо.
– Як потрапив на боротьбу?
– Я побився на стадіоні з однокласниками – борцями. Павло Сергійович розняв нас і запросив мене на тренування. Звичайно, я не пішов, подумав, навіщо це мені. На другий день мої друзі – борці до мене причепилися, а я їм кажу, та що таке ваша боротьба, і вони знову мене побили. Тоді я розізлився і пішов на боротьбу. Потренувався тиждень-другий, мені показали якийсь прийом, я його виконав, і подумав: «Це так легко!», і вирішив не ходити. Тоді Павло Сергійович приїхав до батька і каже: « Я ніколи ні за ким не бігаю, але хотів би просити, щоб Ваш син тренувався». Ввечері тато мене запитав чи продовжую займатися боротьбою. Дізнавшись, що закинув, наполегливо попросив продовжити тренування. А ще через місяць я зрозумів, що мені подобається займатися боротьбою.
– Ти вмієш імпровізувати на килимі, чи можна цьому навчитися?
– Коли був малим любив вигадувати різні прийоми. Не всі з них вдавалося застосувати на практиці. Але я фантазував. Не скажу, що сьогодні активно експериментую, однак продовжую шукати. Важливо робити це обережно, щоби не зашкодити собі. Адже боротьба – реальність сувора і не всі фантазії тут проходять.
– Тобто боротьба для тебе процес творчий?
– Напевне кожен борець має бути людиною творчою. На жаль, не з кожним суперником поімпровізуєш. Можна імпровізувати з борцем технічним. Готовим на експромт. Який сам робить речі нестандартні. Тоді можливо щось і вийде. А проти фізично сильного борця імпровізувати складно і небезпечно. По-перше, він закриється і не дасть тобі проявити свої задуми. По-друге, є ризик що спіймає тебе на контратаці.
– Розкажи про свої цілі…
– У кожного борця ціль одна – медаль Олімпійських Ігор! Моя мрія здобути Олімпійське «золото» і вибороти звання чемпіона світу. На мою думку, вибороти звання чемпіона світу навіть складніше ніж виграти Олімпіаду. Так, на Олімпійські Ігри важче відібратись, однак на чемпіонат світу приїжджає більше країн і, відповідно – більше сильних учасників. Тому моя мета, спочатку вибороти звання чемпіона світу, а в майбутньому, здобути звання Чемпіона Олімпійських Ігор.
– Щоб ти побажав борцям, які теж хочуть досягти успіху?
– В першу чергу працювати завзято, серйозно і наполегливо. Відкинути зайві речі, які відволікають від тренувань. Дуже важливо ставити перед собою конкретні цілі. Розуміти, для чого ти тренуєшся і навіщо! Коли є мета і працювати цікавіше, і все починає виходити краще! Головне – це змусити себе визначити цю мету! І присвятити їй життя! Бажаю нашим молодим борцям терпіння та успіху на шляху до своєї мрії!
– Еріку, дякую за розмову! І бажаю досягти своїх висот!
Розмовляв: Олександр Пастухов.
Джерело: Асоціація спортивної боротьби України.
